Північнокавказькі мови
| Північнокавказькі мови | |
|---|---|
 | |
| Регіон | Кавказ |
| Класифікація | мовна сім'я (гіпотеза) |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-2 | ccn |
Північнокавказькі мови — гіпотетична мовна сім'я, запропонована російським філологом Миколою Трубецьким у 1920-х роках[1]. Під цією назвою об'єднуються дві мовні сім'ї — абхазо-адизька та нахсько-дагестанська. Деякі мовознавці, як і раніше, розглядають абхазо-адизькі мови та нахсько-дагестанські мови як незалежні сім'ї[2].
Мови цієї гіпотетичної сім'ї поширені на Північному Кавказі, а також у численній діаспорі в інших країнах Європи[3] та на Близькому Сході[3]. До неї входять понад 40 живих, одна вимерла (убихська) та одна древня письмова агванська мови.
Раніше передбачалося, що північнокавказька сім'я разом із картвельськими мовами утворює так звану «іберійсько-кавказьку» спільність, проте нині ця точка зору відкинута практично всіма мовознавцями. Наявність низки спільних рис між зазначеними сім'ями мов зараз заведено пояснювати тривалим тісним контактом, що дозволяє говорити про кавказький мовний союз.
Гіпотеза відкидається багатьма мовознавцями та кавказознавцями[4]. Радянський лінгвіст Георгій Клімов уважав необґрунтованою ідею Миколи Трубецького про спорідненість північнокавказьких мов, виступаючи з критикою робіт Сергія Старостіна, російського мовознавця, з північнокавказької реконструкції[5].
Деякі збіги між мовами лише на рівні лексики були відзначені давно, але лише наприкінці XX століття з'явилися перші спроби науково це обґрунтувати, зокрема Сергієм Старостіним[6]. Очолювана ним група лінгвістів запропонувала наступне датування[7]:
- розпад сино-кавказької макросім'ї стався у 8-му тисячолітті до н. е.;
- розпад північнокавказької сім'ї на нахсько-дагестанські та абхазо-адизькі мови стався приблизно в середині 6-го або на початку 5-го тисячоліття до н. е.
Старостін вважав, що абхазо-адизькі мови споріднені з мертвою хаттською мовою, а нахсько-дагестанські мови — хурито-урартськими мовами.
На думку Дибо, мовами північнокавказької мовної сім'ї говорили носії наступних археологічних культур[7]: Старчево-Крішська культура, культура Караново, культура лінійно-стрічкової кераміки, залізовська культура (Східна Австрія), культура Альфельд (Словаччина), культура Бюкка (Північна Угорщина/Східна Словаччина), культура Тиси (басейн Тиси), культура накольчато-стрічкової кераміки, трипільська культура, боянська культура, буго-дністровська культура.
Північнокавказька сім'я, своєю чергою, входить у гіпотетичну сино-кавказьку макросім'ю.
- ↑ Бухарин М. Д. Scripta Antiqua. Вопросы древней истории, филологии, искусства и материальной культуры. Альманах. — М.: Издательство “Собрание”, 2018. — Т. 7 ISSN 2221-9560
- ↑ Коряков Ю. Б. Атлас кавказских языков / РАН. Ин-т языкознания. — Москва: Пилигрим, 2006
- ↑ а б Айвазян, Анна (27 червня 2015). Горская эмиграция в Европе. Часть 1. Это Кавказ (рос.). Процитовано 5 січня 2022.
- ↑ Касьян, А. СЕВЕРОКАВКА́ЗСКИЕ ЯЗЫКИ́. Большая российская энциклопедия (рос.). Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 2022-16-03.
- ↑ Зокрема, у 1983 році, бувши зав. відділу кавказьких мов ІЯз АН СРСР, Г. А. Клімов різко негативно оцінив рукопис С. А. Старостіна та М. Є. Алексєєва «Порівняльно-історична граматика лезгинських мов», особливо фонетичну реконструкцію С. А. Старостіна, яка, на думку ряду інших фахівців, являла собою на той час очевидний прорив у порівняльно-історичному вивченні нахсько-дагестанських мов. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 жовтня 2006. Процитовано 16 березня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Nikolaev, Starostin 1994
- ↑ а б Дыбо, В. А. (2006). ЯЗЫК - ЭТНОС - АРХЕОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА (Несколько мыслей по поводу индоевропейской проблемы). Русский филологический портал (рос.). Процитовано 2022-16-03.
- Алексеев М. Е., Тестелец Я. Г. «Севернокавказский этимологический словарь» и перспективы кавказской компаративистики // Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. — М.: Наука, 1996. — Т. 55. № 5. — С. 3—18.
- Diakonov I.M., Starostin S.A. Hurro-Urartian as an Eastern Caucasian Languages. Münchener Studien zur Sprachwissenschaft, R. Kitzinger, München 1986.
- Дьяконов И. М., Старостин С. А., Хуррито-урартские и восточнокавказские языки// Сб. «Древний Восток. Этнокультурные связи», стр. 164—208. Изд-во «Наука», Главная редакция восточной литературы, Москва, 1988.
- Дьяконов И. М. Языки древней Передней Азии. М. 1963.
- Дьяконов И. М. Алародии (Хурриты, урарты, кутии, чеченцы и дагестанцы) // Сб. Алародии: этногенетические исследования. Махачкала, 1995.
- Старостин С. А., Николаев С. Л. Севернокавказские языки и их место среди других языковых семей Передней Азии//Сб. Лингвистическая реконструкция и древнейшая история Востока. «Наука», Главная редакция восточной литературы, Москва, 1984.
- Chirikba V.A. From North to North West: How North-West Caucasian Evolved from North Caucasian // MOTHER TONGUE. Journal of the Association for the Study of Language in Prehistory • Issue XXI • 2016, p. 1-27.
- Трубецкой Н. С. Латеральные согласные в севернокавказских языках // Избранные труды по филологии. — Москва: Прогресс, 1987. — С. 233-246.
- Трубецкой Н. С. Исследования в области сравнительной фонетики севернокавказских языков // Избранные труды по филологии. — Москва: Прогресс, 1987. — С. 247-270.
- Трубецкой Н. С. Севернокавказские словарные сопоставления // Избранные труды по филологии. — Москва: Прогресс, 1987. — С. 271-282.
- Schulze W. Review: A North Caucasian Etymological Dictionary. Von Sergej L. Nikolajev & Sergej A. Starostin // Diachronica, Volume 14, Issue 1, Jan 1997, p. 149-161.
- S. L. Nikolayev, S. A. Starostin. 1994. A North Caucasian Etymological Dictionary
